МОЛДОВА

Підписання Секретного протоколу пакту Молотова-Ріббентропа дозволило Радянському Союзу окупувати румунські території менш ніж через рік після його підписання. 15 квітня 1940 року радянські військові частини рушили до румунського кордону, очікуючи наказу про агресію. 23 червня 1940 року народний комісар закордонних справ СРСР Молотов повідомив німецького посла в Москві Шуленбурга, що «вирішення бессарабської проблеми тепер не допускає подальших зволікань. Радянський уряд тепер, як і раніше, схиляється до мирного врегулювання, але в разі відмови румунського уряду від мирного врегулювання вирішено застосувати силу». У цьому контексті ввечері 26 червня 1940 року о 22:00 Молотов передав румунському повноважному міністру в Москві Георге Давідеску ультиматумну ноту з вимогою капітуляції Бессарабії та Північної Буковини, яка супроводжувалася крихітною картою, на якому червоним олівцем була позначена межа майбутніх румунсько-радянських кордонів. 28 червня 1940 року румунський уряд на чолі з Георге Тетереску після консультацій з представниками Німеччини та Італії погодився підкоритися радянським умовам і «бачить себе змушеним отримати умови евакуації, зазначені у радянській відповіді». Через комюніке генерального штабу румунської армії населення анексованих територій офіційно повідомили про прийняття Бухарестом ультиматуму та про намір уряду евакуювати армію та адміністрацію з Бессарабії.

Евакуація населення Бессарабії румунською владою та військовими частинами, подальша окупація цих територій радянськими військами мала відбутися протягом 4 днів, починаючи з 14:00 28 червня, коли новий кордон уздовж річку Прут перекрили. Насправді радянські частини вже проникли в повітряний і наземний простір Румунії о 3:00 ночі в ніч з 27 на 28 червня 1940 року, перш ніж румунський уряд погодився на виведення своїх військ і адміністрації (28 червня, 11:00 ранку). У «визвольній» операції Бессарабії брав участь значний радянський військовий контингент, який складався майже з усіх сил Київського та Одеського військових округів. Анексія Бессарабії (44 422 км² з 3 200 000 мешканців) спричинила дезорганізацію економіки та зниження обороноздатності.

Радянський емісар Вишинський прибув до Риги, щоб контролювати формування колабораціоністського уряду, який офіційно розпочав роботу 20 червня 1940 року.

Демократизацію використовували як прикриття для радянізації. Нова влада організувала незаконні вибори до парламенту, кандидатами могли бути лише комуністи та їхні довірені особи. Новий парламент зібрався 21 липня 1940 року, щоб проголосити Латвію радянською республікою та вимагати її членства в Радянському Союзі. Процес анексії було оформлено 5 серпня 1940 року рішенням Верховної Ради СРСР у Москві.

У 1940-1941 рр. Наркомат внутрішніх справ і органи державної безпеки розгорнули кампанію репресій проти жителів Молдавської РСР – арешти, тортури, розстріли та заслання до ГУЛАГу. Перші арешти відбулися ще під час окупації території між Дністром і Прутом, коли комуністичний режим затримав та роззброїв румунських вояків, що евакуювалися, з яких 282 офіцери були заарештовані. У наступні дні прикордонні інциденти були пов’язані з відмовою Москви дозволити бессарабським румунам знайти притулок у Румунії. 9 липня 1940 р. Голова Ради Народних Комісарів СРСР Молотов підписав постанову «Про діяльність військових трибуналів на території Бессарабії та Північної Буковини», що передбачала негайний арешт усіх осіб, які співпрацювали з румунською адміністрацією. Серед перших жертв радянської окупації були депутати вищого органу влади – Сфатул Церій, Володимир Бодеску, Александру Балтага, Костянтин Бівол, Штефан Ботнарюк, Еманойл Кателлі, Теодосі Кожокару, Іон Кодряну, Іон Ігнатюк, Теодор Няга, Пантелеймон Сінадіно, Ніколае Секара, Григоре Туркуман, Теодор Унку, Лука Штирбец, які перебували під слідством у Кишиневі з липня 1940 р. по травень 1941 р. і були депортовані до в'язниць Татарської РСР (Росія). Радянська влада продовжувала знищувати бессарабськуї еліту, яка була однією з головних цілей радянської окупації Бессарабії та спрямовувалась на більшість депутатів румунського парламенту з Бессарабії, членів політичних партій і націоналістичних рухів, членів Фронту національного відродження, звинувачених у «контрреволюційній діяльності», «антирадянщині», «симпатії та приналежності до румунських буржуазних партій».

Після відступу Червоної Армії з Молдавської РСР одними з перших заходів органів безпеки з боку румунської адміністрації були виявлення та розслідування злочинів, скоєних радянським режимом у Бессарабії протягом року окупації.

Близько 1000 мертвих тіл було виявлено в різних братських могилах у підвалах, на внутрішніх подвір’ях чи в закинутих колодязях біля повітового управління НКВД. Тільки в Кишиневі після розслідувань, проведених у вересні 1941 року, було виявлено 450 трупів священиків, студентів, старшокласників і робітників. За подвір’ям колишнього приміщення італійського консульства в Кишиневі (вул. Віілор, 97), яке за часів радянської влади стало штаб-квартирою місцевого НКВД, виявлено дві великі та менші ями, в яких були поховані останні жертви НКВД. В результаті розкопок було ексгумовано 85 тіл, з них 15 тіл кинуто в братську могилу. З’ясувалося, що жертв розстрілювали серією і кидали в ями зі зв’язаними руками, а в деяких випадках і з ногами. Подібним чином було виявлено декілька окремих камер у підвалах Митрополичого палацу в Кишиневі, де розміщувався слідчий відділ НКВД. В Ізмаїлі (нині – Україна) у підвалі будинку колишньої штаб-квартири НКВД було виявлено тіла 5 чоловіків віком 45-60 років та жінок 22-23 років. У листопаді 1941 р. поліцейське бюро безпеки міста Четатя-Алба розслідувало злочини радянського режиму в цьому місті та виявило, що органи НКВД заарештовували всіх колишніх чиновників румунського етнічного походження, а також тих, хто живив румунські та антикомуністичні настрої. Частину заарештованих вивезли до СРСР, а тих, хто вважався більш небезпечним для режиму, стратили в місцевій колонії, поховавши тіла вночі на міському кладовищі, розташованому в поблизу колонії. З початку липня 1940 р. до 20 липня 1941 р. було привезено 19 трупів і закопано в 16 ямах.

Арешти та розстріли тривали навіть після 22 червня 1941 р. Так, у ніч з 23 на 24 червня 1941 р. військовий суд, спеціально відряджений з Одеси до Кишинева, спішно розглядав усі справи групи старшокласників Оргеївського повіту, членів Організація Антирадянська «Маджадахонда» Студентська молодь: тих, кому виповнилося 18 років, розстрілювали на місці, а інших відправляли в табори з покаранням від 10 до 25 років.

Раптовий напад нацистів на Радянський Союз і швидке просування німецьких військ спричинили хаос в окупованій Латвії. Радянські війська безладно відступали. Служби безпеки піддалися паніці та стратили сотні латвійських патріотів та політичних в’язнів, підозрюваних у шпигунстві. Разом із військами намагалися втекти колабораціоністи, прихильники комуністів та дезорієнтовані цивільні. Майже 50 000 латишів виїхали до СРСР, у тому числі близько 20 000 євреїв, які справедливо побоювалися нацистських переслідувань.