Наприкінці вересня виповнюється 85 років від трагедії Бабиного Яру – масових розстрілів мирного населення Києва німецькими нацистами. Першими жертвами німецького окупаційного режиму стали 752 пацієнти Кирилівської психіатричної лікарні, розстріляні 27 вересня 1941 року. Але це був тільки початок. За два дні, 29 – 30 вересня 1941 року, там було знищено майже 34 тис. євреїв. Надалі у цьому місці останні хвилини свого життя зустріли представники ромської громади, працівники радянських і партійних органів, активісти комуністичного та оунівського підпілля, порушники запровадженого нацистами режиму, «саботажники», радянські військовополонені. Загальна кількість жертв Бабиного Яру за різними підрахунками коливається від 70 до 150 тис., з яких, ймовірно, 65 – 70 тис. складали євреї.

У Галузевому державному архіві Українського інституту національної пам'яті зберігається копія листа М. М. Зайченка, надісланого до редакції газети «Вечірній Київ» у зв'язку із публікацією статті О. Швеця «Тайна Дарницької трагедії», у якій розвінчувався радянський міф про захоронення біля с. Биківня на Київщині нібито жертв нацистських розстрілів, а не сталінського терору. Паралельно автор листа описав події Голокосту у Києві, свідком яких він був.

Цей лист дозволяє побачити трагедію Бабиного Яру не крізь призму сухої й жахливої статистики, але з погляду небайдужої людини, і, розділивши її почуття, сприяти вихованню емпатії.

Копія листа М. М. Зайченка, надісланого до редакції газети «Вечірній Київ» 16 грудня 1988 року у зв'язку із публікацією статті О. Швеця «Тайна Дарницької трагедії»
ГДА УІНП, ф. 84, оп. 1, спр. 4, арк. 159–162

×