Будинок «Слово» на старих фото.
Джерело: ProSlovo

Репресивна політика радянського тоталітарного режиму щодо української творчої інтелігенції була багатовимірною та диференційованою. Частину митців знищували фізично: їх піддавали арештам, жорстоким допитам і тортурам, ув’язнювали в таборах ГУЛАГу, засилали до спецпоселень або розстрілювали. У таких випадках наслідком репресій ставало не лише позбавлення життя чи свободи, а й цілковите викреслення імен репресованих із культурного простору – їхні твори вилучалися з обігу, заборонялися до публікації, а сама згадка про авторів на десятиліття зникала з офіційної історії літератури.

Меморіальна дошка на фасаді будинку «Слово».
Джерело: ProSlovo

Водночас існувала інша, не менш руйнівна форма репресій – моральне й творчо-психологічне знищення. Частину письменників радянська влада залишала фізично живими, але позбавляла можливості вільного художнього самовираження. Постійний ідеологічний тиск, цензура, публічні кампанії цькування, страх арешту та відповідальності за близьких призводили до внутрішньої деградації особистості, творчих криз і психічних розладів. Таку лояльність режим «заохочував» системою державних нагород, посад і премій, фактично примушуючи митців до апології партії, уряду та офіційної ідеології соціалістичного реалізму.

Саме тому проєкт має на меті на прикладі доль українських письменників-мешканців будинку «Слово» продемонструвати різноманітні механізми репресивного впливу радянського тоталітарного режиму. Йдеться не лише про фізичне винищення культурної еліти, а й про системне руйнування творчої свободи, інтелектуальної автономії та самих засад існування української культури в першій половині ХХ століття.

Будинок «Слово» в Харкові.
Фото: Д. Следюк
Джерело: ProSlovo

Будинок «Слово» в Харкові є унікальною пам’яткою українського модернізму та одним із найвиразніших символів культурного життя України 1920-1930-х років. Його історія втілює парадоксальне поєднання творчої свободи й тоталітарного контролю, що визначили долю української інтелігенції доби так званого Розстріляного відродження.

Будинок «Слово» було зведено в стилі конструктивізму, що відзначався функціональністю, лаконічністю та підпорядкуванням форми соціальній ідеї. Символічно архітектурна композиція будівлі відтворює літеру «С», що є початковою в слові «Слово». Такий задум поєднував естетичний і семантичний рівні, перетворюючи архітектуру на носія ідеологічного змісту. Заселення будинку відбулося наприкінці 1929 – на початку 1930-х років. У ньому мешкали провідні діячі української літератури, мистецтва та науки – Микола Хвильовий, Остап Вишня, Майк Йогансен, Павло Тичина, Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Володимир Сосюра, Григорій Епік, Микола Куліш, Юрій Смолич, Наталя Ужвій та інші. «Слово» стало осередком інтелектуального життя: у квартирах і клубах будинку відбувалися літературні вечори, читання, обговорення нових творів, дискусії про роль культури в побудові української державності.

Будинок «Слово» після авіаудару 7 березня 2022 року.
Джерело: SupportYourArt

Ця атмосфера творчого піднесення поєднувалася, однак, із посиленням політичного тиску. З початком масових репресій 1930-х років будинок став об’єктом пильного нагляду з боку радянських спецслужб. Із 66 квартир у будинку «Слово» 40 було репресовано, а десятки видатних письменників-мешканців будинку розстріляно або відправлено до таборів. Таким чином простір, покликаний стати символом національного відродження, перетворився на місце трагедії української культури.

У березні 2022 року під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну будинок зазнав пошкоджень від авіаудару, що вкотре актуалізувало його символічне значення як простору опору, пам’яті та відродження.