28 квітня 1947 року почалась операція «Вісла» – військово-політична акція польського уряду, спрямована на депортацію всього українського населення з Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя на північно-західні землі Польщі.

Як багато інших знакових історичних подій ця також мала свою передісторію.

Перше велике переміщення українців і поляків із давно насиджених місць відбулось упродовж 1944–1946 років. У вересні 1944 року, після встановлення лінії розмежування територій СРСР та Польщі, Комітет національного визволення Польщі, з одного боку, та очільники Української РСР, з іншого, уклали угоду про обмін населенням. За бажанням етнічні українці, що проживали на території Польщі, могли повернутись до України, а поляки навпаки – переїхати на територію Польщі. Всього в рамках цієї угоди протягом жовтня 1944 – серпня 1946 років було переміщено (добровільно чи примусово) понад 482 тисячі осіб, але близько 150 тисяч українців не виявили бажання переїхати до «совєтського раю», хоч обіцяно переселенцям звільнення від податків, страхові виплати, компенсацію за залишене майно, а польська сторона, зі свого боку, оголосила про припинення навчання українською мовою в школах, позбавляла українців прав на землю, фактично ліквідувала Українську греко-католицьку церкву. Одним із головних політичних мотивів цього переселення було й придушення українського повстанського руху, який живився підтримкою місцевого українського населення і активно протидіяв переселенню та масовим репресивним акціям.

Думка остаточно вирішити українське питання не полишала польських урядовців і в подальшому. Впродовж січня–березня 1947 року був готовий план виселення українців із Ряшівського воєводства, до польського уряду надійшла пропозиція про виселення лемків з Краківської округи. У березні 1947 року питання про виселення українців розглядалось на засіданні Державної комісії безпеки Польщі. Його мету чітко сформульовано у секретному рапорті Оперативного відділу Генштабу Війська Польського: «Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА … Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергійну акцію переселення цих людей поодинокими сім’ями на територію Повернених Земель, де вони можуть скоро асимілюватися».

Як формальний привід для початку акції «Вісла» використали загибель 28 березня 1947 року генерала польської армії Кароля Свєрчевського поблизу села Яблоньки. Цього ж дня з’явилась постанова політбюро ЦК ПРП про переселення швидкими темпами не тільки українських, але й змішаних родин на колишні німецькі землі, передані Польщі по закінченні Другої світової війни. Обов’язкові умови переселення – не утворювати компактних груп українців на нових місцях проживання, не селити їх ближче ніж за 50 км від сухопутного кордону, 30 км від морського кордону та 30 км від центральних міст воєводств. 11 квітня ще однією постановою було створено штаб оперативної групи, яку очолив генерал Моссор, а 16 квітня на засіданні Державної комісії безпеки представлено проєкт спеціальної акції «Схід», пізніше перейменованої на акцію «Вісла». В цей же час відбулась домовленість між міністрами оборони Польщі, СРСР та ЧСР щодо закриття кордонів, щоб уникнути практики українського населення на час польських акцій виселення знаходити тимчасовий прихисток на території сусідніх держав.

Рішення про проведення акції «Вісла» президія Ради міністрів Польщі ухвалила 24 квітня 1947 року. Цього ж дня, за наказом командира Оперативної групи «Вісла» розпочались масові арешти українців, запідозрених у співпраці з УПА. Для винесення вироків було створено Військовий суд Оперативної групи «Вісла», а для утримання в’язнів облаштовано концентраційний табір у Явожному. Сюди ж відправляли всіх, хто повертався на попереднє місце проживання після депортації (наприклад, зафіксовано практику повернення, щоб доглянути засіяні поля або зібрати урожай).

Цей концетраційний табір для українців нічим не відрізнявся від Освєнціму за нацистських часів – хиба що не функціонував крематорій. Табір мав 12 кулеметних веж, три ряди огорожі з колючого дроту, висотою 5 м. Охорона – 18 офіцерів і 300 солдатів. Серед ув’язнених значна кількість жінок і діти. Найбільших переслідувань зазнавали священики та представники інтелігенції. «Робочий день» в’язнів тривав 12 годин, робота у дві зміни.

28 квітня 1947 року о 4 годині ранку шість дивізій Війська Польського та підрозділи польської служби безпеки (загалом близько 21 тисячі військових) оточили території, на яких компактно проживало українське населення – загалом 19,5 тисяч квадратних метрів Лемківщини, Холмщини, Надсяння та Підляшшя. 29 квітня з залізничної станції Куляшне відправили перший потяг з переселенцями – жителями Сяноцького повіту. Саме цей повіт та прилеглі до нього на заході і півночі регіони першими потрапили під виселення. Потім акцію проведено у Люблінському воєводстві, в регіоні Перемишль–Любачів та на території Лемківщини. В інструкції командування Оперативної групи «Вісла» для командира конвою транспорту з виселеними українцями зазначалось: «Не допустити до контактів тих, що виселяють, з населенням ззовні… Під час всієї подорожі командир конвою повинен пильнувати, щоб всі вагони з однієї сторони були постійно зачинені. У нічний час, натомість, після вечірньої перевірки стану окремих вагонів, вагони належить замкнути з обох сторін». Також в ході операції, яка тривала до 29 липня 1947 року були створені спеціальні військові контрольні групи, що мали перевірити ще раз кожну виселену місцевість і забезпечити повну відсутність там українського населення.

За різними джерелами, з квітня по серпень 1947 року було депортовано від 137 до 150 тисяч осіб, в концтаборі Явожно ув’язнено майже 4 тисячі осіб, в т.ч. 832 жінки, убито 655 осіб, заарештовано майже 2800 членів українського руху опору. Також бійцями Оперативної групи «Вісла» було проведено 357 бойових акцій, під час яких ліквідували понад 1500 повстанців, знищили понад 1170 бункерів і криївок.

Найменша можливість повернутись додому була перекреслена декретом польського уряду від 27 серпня 1949 року, яким українців позбавили прав на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там нерухоме майно.

Акція «Вісла»  не була останнім «переселенням» українців углиб польських земель: у 1948 після демаркації совєтсько-польського кордону були переселені українці з прикордонної зони Дрогобицької і Львівської областей (понад 9 тисяч осіб); у 1951 році після вирівнювання лінії кордону – жителі більшості сіл Нижньоустрицького, частини Хирівського, Стрілківського районів Дрогобицької області (близько 33 тисяч осіб).

Фото: Інститут пам’яті народової, Український інституту національної пам’яті, відкриті джерела.

Польське військо під час акції «Вісла» на фоні спустошеного села Воля Мигова. 1947 р.

Польське військо під час акції «Вісла» на фоні спустошеного села Воля Мигова. 1947 р.

Генерал Стефан Моссор – командир оперативної групи «Вісла»

Депортація українців у рамках операції «Вісла», квітень 1947 року

Карта переселень у рамках операції

Генерал броні Кароль Свєрчевський, заступник міністра оборони Польща. Убитий

×