15 травня 2026 року працівники Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті вшанували пам’ять репресованих тоталітарно-комуністичною системою українських діячів, похованих на Байковому кладовищі. Серед них – визначні представники українського інтелектуального та правозахисного руху ХХ століття: Іван Світличний, Леоніда Світлична, Василь Стус, Олекса Тихий, Юрій Литвин, Ярослава Стецько, Степан Хмара.

Іван Світличний належав до провідних діячів шістдесятницького руху, був поетом, літературознавцем, критиком, перекладачем і активним учасником культурного спротиву русифікаційній політиці офіційної влади СРСР. За громадянську позицію зазнав переслідувань і ув’язнення.

Леоніда Світлична – українська громадська діячка, представниця руху шістдесятників, мемуаристка, учасниця дисидентського середовища другої половини XX століття, дружина Івана Світличного. Її діяльність пов’язана зі збереженням і популяризацією культурної та правозахисної спадщини українського національно-демократичного руху.

Василь Стус став одним із найяскравіших символів незламності українського духу. Його поетична й правозахисна діяльність була спрямована на захист людської гідності та національної свободи. Загинув у таборі репресивно-комуністичної системи СРСР під час відбування покарання.

Олекса Тихий послідовно обстоював права української мови та виступав проти політики зросійщення Донбасу. Як член-засновник Української Гельсінської групи був засуджений совєтським тоталітарним режимом та помер в ув’язненні.

Юрій Литвин – поет, журналіст і правозахисник, який тривалий час перебував у радянських таборах за свої переконання та боротьбу за права людини.

Ярослава Стецько була активною учасницею українського визвольного руху, а коли перебувала у вимушеній еміграції – діячкою еміграційного політичного середовища. Після відновлення незалежності України долучилася до державотворчих процесів як народна депутатка.

Степан Хмара – український політичний і громадський діяч, правозахисник, активний учасник боротьби за державну незалежність України у XX столітті. У період перебудови в СРСР був одним із представників дисидентського руху, зазнав політичних репресій і тривалого ув’язнення в таборах каральної системи держави. Обіймав посаду народного депутата України I, II та IV скликань, зробивши вагомий внесок у становлення української державності та розвиток демократичних інституцій.

Вшанування пам’яті репресованих є важливою складовою державної політики національної пам’яті та громадянської відповідальності. Радянський режим системно застосовував репресії як інструмент придушення свободи думки, національної ідентичності та політичного інакодумства. Збереження пам’яті про жертв політичних переслідувань є необхідною передумовою осмислення трагічних сторінок минулого, утвердження демократичних цінностей і недопущення повторення злочинів тоталітаризму в майбутньому.