Дегуманізація (розлюднення) «ворога»

Одним з перших ідеологічних кроків обох режимів стало «призначення» ворогів з їхньою подальшою дегуманізацією — запереченням або применшенням людських рис у людини чи цілої групи людей: сприйняття їх як «недолюдей», тварин чи істот, яких можна і навіть треба безжально катувати чи вбивати. У тематичному блоці «Дегуманізація (розлюднення) “ворога”» демонструється, як у нацистській Німеччині надавалися потворні риси єврейській нації: тези А. Гітлера щодо «недокультурності» євреїв, карикатури, які призвані були культивувати антисемітизм.

Сталінські «вороги народу» — заможне селянство («куркулі»), представники троцькістсько-бухарінського блоку, свідоме українство — «українські буржуазні націоналісти», учасники ОУН та інші — теж нерідко зображувалися в образливому вигляді, навіть нелюдському обличчі.

Переслідування інакомислячих та інтелігенції

Спільною рисою обох режимів є переслідування інакомислячих та інтелігенції. Жертвами нацистського режиму стало багато видатних вчених, письменників, митців і громадських діячів: дехто загинув у концентраційних таборах, як Януш Корчак; хтось, як Стефан Цвейг наклав на себе руки внаслідок переслідування нацистами; інші, як Альберт Ейнштейн були вимушені емігрувати. До останніх можна віднести також Томаса Манна, у якого на початку 1930-х рр. остаточно сформувалися антинацистські погляди, і Еріха Марію Ремарка, який дратував студентів націонал-соціалістів своїми пацифістськими творами. Ймовірно, найяскравішим проявом невігластва у передвоєнній Німеччині стало спалення книг невгодних авторів.

В СРСР затаврування людини як «ворога народу» означало подальшу трагічну долю. Термін перебування у в'язниці і концентраційних таборах можна було отримати за досить незначні «провини», наприклад, за те, що маєш своє судження про «успіхи» Червоної армії у радянсько-фінській війні, як засуджений на 7 років перебування у виправно-трудових таборах із подальшою поразкою у правах на 3 роки Бородай Я. П., висновок по справі якого, що зберігається у Галузевому державному архіві Українського інституту національної пам'яті, представлений у виставці. Або за позитивний відгук про «ворогів народу» Якіра і Тухачевського, як Мащура М. М., або за передбачення майбутнього голоду внаслідок примусової колективізації (Руснак Н. П.), або навіть за організацію молінь і хрещень у себе вдома (Пілюгіна В. Я., Поривай В. С.). І чим не привід для переслідування, якщо ти свідомий українець, учасник національно-просвітницьких (Пхіденеко А. Д.) і національно-патріотичних рухів (Пастушенко Ф.). А якщо ти ще й талановитий режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, поет Микола Зеров, прозаїк Валер'ян Підмогильний — тоді тільки розстріл.

Масові репресії

У блоці «Масові репресії» надані документи статистичного характеру і фотографії, які розкривають масовий характер репресій. Згідно із статистичним звітом по областях Української РСР щодо кількості людських втрат внаслідок нацистської окупації тільки по Львівській області було вбито і закатовано близько 400 тис. осіб.

У частині, що розкриває сталінські репресії, представлені документи, що ілюструють їх «всеохоплюючий» характер, а саме: засудження 56 священнослужителів, розкуркулених селян, управлінців, звинувачених у «шкідництві» (справа В. А. Бриля), учасників українських визвольних змагань (А. Й. Стрижевський), звинувачених у «буржуазному націоналізмі» і «контрреволюційності». Окремий слайд присвячений «Биківнянській справі»: у документах зазначена кількість перепохованих осіб (щонайменше 6329), зафіксовано факт вивезення на місце поховання трупів машинами НКВС і представлені свідчення одного із виконавців злочинів щодо застосування тортур до ув'язнених з метою «вибиття» з них визнання неіснуючої провини. Дослідження биківнянських поховань і документів, пов'язаних з ними, ведеться й досі: за даними Галузевого державного архіву СБУ, станом на 2020 рік було встановлено прізвища 14 191 особи, яким були винесені вироки в Києві і які були поховані у Биківні.

Фото у тематичному блоці підібрані таким чином, щоб максимально провести паралелі між двома режимами: родичі, що розшукують своїх близьких серед трупів людей, вбитих нацистами і органами НКВС.

Колективна відповідальність

Масовий характер переслідувань передбачав колективну відповідальність жертв. Для нацистів були характерні масові розстріли населення за підтримку партизанського руху. Яскравим прикладом стала українська Хатинь — с. Раска і х. Мар'янівка Київської області, де було знищено, згідно із наданою хронологічною довідкою, 421 особу, в основному польської національності, включаючи дітей і вагітних жінок.

Прикладами колективної відповідальності при сталінському режимі стало застосування «чорних дощок» для колгоспів, сіл і навіть цілих районів за невиконання планів хлібозаготівель, що вело за собою серйозні каральні заходи. Дуже поширеною стало застосування «родинної відповідальності» членів сім'ї за своїх заарештованих родичів. Прикладом служать документи щодо виключення з Київського державного університету студентки Гендельман, рідні якої були оголошені «ворогами народу», і зняття звинувачень з членів родини Чепау у 1959 році, покараних за провину їхнього сина і брата Чепау А. Т., засудженого до розстрілу за співробітництво із нацистськими окупантами. Одна із найтрагічніших сторінок — історія родини Крушельницьких, у якій було розстріляно за «контрреволюційну» і «терористичну» діяльність 6 осіб: батька і п'ятьох дітей. Мати, не витримавши ударів долі, захворіла і померла у лікарні, невістка й малолітні онуки, як родичі «терористів», були заслані на поселення до Курську.

Створення мережі концентраційних таборів

Для одночасного утримання сотень тисяч в'язнів обома режимами була створена розгалужена мережа концентраційних таборів. Нацистська машина знищення представлена фотографіями концтаборів, наданими Центральним державним аудіовізуальним та електронним архівом: Аушвіц, Майданек, Сирецький під Києвом, концтабір під Харковом. У Німеччині виникла ціла індустрія знищення людей: конкуруючі фірми по виробленню кремаційного обладнання для таборів смерті Topf & Söhne і H. Kori GmbH, промислові підприємства по виготовленню шкарпеток, панчіх, повстяних чобіт, матраців та подушок тощо з людського волосся, кустарне і лабораторне виробництво з людської шкіри і жиру, використання попелу кремованих жертв для підвищення родючості ґрунтів у сільському господарстві.

За деякими підрахунками у період сталінізму через систему радянських виправно-трудових таборів і колоній ГУЛАГу пройшло понад 18–20 мільйонів осіб, з яких українці становили від 20% до 30%, а на момент смерті Й. Сталіна у 1953 році українці, включаючи воїнів УПА, складали понад половину ув'язнених у багатьох таборах особливого режиму. Фотографії радянських концтаборів взяті з відкритих джерел. Звертають увагу дві подібні світлини дітей за колючим дротом у нацистських і радянських концентраційних таборах, які також підкреслюють людиноненависницький характер обох режимів.

Катування і вбивства військовополонених

27 липня 1929 року на дипломатичній конференції у Женеві була прийнята Конвенція про поводження з військовополоненими, яка набула чинності 19 червня 1931 року. Спільною рисою нацистського і сталінського режимів стало порушення всіх вимог до утримання військовополонених, запроваджених вказаним міжнародно-правовим документом. Жорстоке поводження, систематичні катування, масові вбивства військовополонених стали нормою на території Третього Райху і СРСР. Запропоновані фотодокументи і документи про захоронення 2160 полонених червоноармійців у районі Червоної Гірки у Житомирській області, вбитих нацистами, і близько 1000 польських офіцерів і громадян Польщі, розстріляних НКВС і похованих поблизу с. Биківня Київської області, яскраво ілюструють цей факт. На сьогоднішній день вже відомі прізвища цілого ряду жертв цієї категорії полонених.

Винищення голодом

Тією ж Конвенцією обумовлювався раціон харчування військовополонених, який повинен був бути рівним до раціону харчування військовослужбовців на казарменому стані; покарання їжею заборонялося. У нацистських таборах правилом стало винищення ув'язнених голодом. Представлені у виставці світлини в'язнів, яким вдалося вціліти, не потребують коментарів.

Населення України пережило три хвилі масового голоду, найстрашнішим з яких став Голодомор 1932–1933 рр., від якого найбільше постраждало українське селянство, оскільки в селян вилучалися не тільки залишки хліба, а й інша городина і навіть сушка. Констатація фактів масового голодування цілих районів і смерті від «недоїдання» в той час були суворо заборонені, тим не менше до нас дійшли документи, автори яких «били на сполох», намагаючись донести до «високого» керівництва правду про реальний стан речей. Зокрема, у виставці представлені таємне розпорядження завідувача приймальні Голови ВУЦВК Вінницькому обласному прокурору про перевірку скарги Г. Савченка щодо опухання селян від голоду в с. Свердликівці Бабанського району Київської (нині Черкаської) області і телеграма Кам'янського райвиконкому на Дніпропетровщині до Наркомосу УСРР про відсутність продовольства в дитячій колонії.

Нацистська сегрегація

Одним із проявів геноциду представників неарійської нації стала нацистська сегрегація. Розповсюджені об'яви «тільки для німців», з одного боку, і вимога носити принизливі знаки шестипроменевої зірки для євреїв і «OST» для східних примусових працівників, з другого, стали візуальними проявами такого ставлення до «меншовартісних» націй. Найвищим проявом сегрегації стали нацистські гетто.

Сталінські депортації

Логічним продовженням сталінської політики колективної відповідальності для цілих народів стали депортації. У виставці представлене повідомлення міністра внутрішніх справ УРСР О. Бровкіна до адміністративного відділу ЦК КПУ від 8 жовтня 1958 року щодо виселення близько 200 тис. кримських татар, як «німецьких посібників» та членів їх сімей. А потім на спорожнілі землі переселялися представники інших національностей, у т. ч. українців. За десять років до цього у виморені голодом українські села переселяли вихідців із Росії та Білорусії.

Використання примусової праці

Для обох режимів було характерне широке використання примусової праці. У нацистській Німеччині справа експлуатації населення окупованих країн у промисловому виробництві і сільському господарстві набула державного значення і її алгоритм був розроблений з німецькою педантичністю від пропагандистської кампанії, уявлення про яку надає листівка «Багато тисяч української молоді призвано до відбуття трудової повинності. Чому?», і до безпосереднього «працевлаштування» примусових працівників. Інтерес викликає лист додому остарбайтера з Корсунського району Юрка Фіщенка. Остарбайтери добре знали про жорстке цензурування їхніх листів і систематично використовували езопову мову. Так, у цьому листі використані відразу два способи передачі забороненої інформації: поговірка «робота хороша та день малий» у значенні, що роботи дуже багато, важко переробити всю за день, і «харчують харашо» у переносному значенні, натяк на яке робиться підкресленням, — цей прийом остарбайтери у своїх листах використовували нерідко, — і тут же просить прислати сухарів і тютюну, який слугував хронічно голодним примусовим працівникам за тверду валюту. Використовувалася у Німеччині й праця військовополонених і в'язнів концтаборів.

У Радянському Союзі праця в'язнів теж стала невід'ємною частиною ведення соціалістичного господарства і будівництва світлого майбутнього. Фото із ув'язненими концтаборів, що будують канал Дове-Ельба у Німеччині і Біломорканал в СРСР ще раз підкреслюють спільну природу обох диктаторських режимів.

Геноцид

Нацистський геноцид ґрунтувався на використанні расистських теорій про неповноцінність чи недорозвиненість певних груп людей, які підлягали знищенню. До таких відносилися євреї, роми, слов'яни, радянські військовополонені, представники деяких релігійних конфесій (зокрема, Свідки Єгови), гомосексуали, психічно і тяжко хворі тощо, і був спрямований на знищення цих етнічних і соціальних груп як неповноцінних, шкідливих. У виставці представлені документи, що висвітлюють події Голокосту у вузькому розумінні, тобто направлені проти євреїв, і знищення декількох сотень психічно хворих Кирилівської лікарні (свідчення Й. К. Горохова) у Бабиному Яру у Києві.

На сьогоднішній день Голодомор 1932–1933 рр. визнаний геноцидом українського народу понад 30-ма державами світу, а Європейським парламентом відповідну резолюцію ухвалено 15 грудня 2022 року. Послідовний процес винищення українського селянства як найбільш масової соціально-етнічної групи населення України, що чинила опір політиці партії щодо перетворення села на сільськогосподарську ланку соціалістичної економіки, відбувався у декілька етапів. Спочатку примусова колективізація і позбавлення селян власних засобів виробництва, знищення прошарку «міцного» селянства; потім непосильні плани хлібоздачі, спущені зверху, що переглядалися в Україні декілька разів у бік їхнього збільшення; вилучення страхового фонду і посівного матеріалу; вже згадувані чорні дошки, потрапляння на які означало вилучення у населення всіх продуктів харчування, повну ізоляцію голодуючої «винної» громади із забороною в'їзду та виїзду, позбавлення господарства кредитів. Наслідком такої політики стала не тільки абсолютна надвисока смертність в Україні, але й перевищення у декілька разів смертності над народжуваністю, як про це, зокрема, свідчать підсумки реєстрації актів цивільного стану по м. Переяслав Київської області за 1933 рік, де показник смертності майже у 10 разів перевищує показник народжуваності. Все це свідчило про штучний характер Голодомору і його геноцидний характер.

Жертви двох режимів

Останній тематичний блок «Жертви двох режимів», який логічно підсумовує викладений матеріал, акумулює в собі весь трагізм цілого покоління: на прикладі Зіновія Івановича Масла, який у дитинстві пережив Голодомор, у юнацькі роки — підневільну працю і принижений стан остарбайтера у Німеччині, а кращі молоді літа втратив у таборах НКВС після проходження фільтрації, показана доля радянських людей, яким прийшлося пройти через жахи обох режимів.